***
Зрада

Вечір вже догорів
Ти стояла одна
Тихо падала ніч на алеї
Ти не знала, що він
не чекає тебе
Він шукає вже інщу лілею
Не чекай і не плач
Не сумуй не ридай
Він не вартий палкого кохання
Ти його розлюби зустріч з ним не шукай
Не ховайся у теплі страждання.
А якщо і колись
Ти зустрінешся з ним
Ти вдавай, що йому ти не рада
Будь ти горда – як меч,
Будь як камінь тверда,
Хай подумає, що таке зрада?!

***

Кохаю тебе мій коханий,
Кохаю у сні й наяву,
Кохаю від ночі й до рання
Тобою одним я живу.
Нехай ти про мене забувся,
Не хай пролетіли роки,
Але моя пам’ять не згасне,
Для мене ти в світі один.

***
Ти пам’ятаєш?

Ти пам'ятаєш нашу першу зустріч
В той день, коли цвіли сади?
Ти пам'ятаєш ніжні мої руки
Й несмілий шепіт: '…чекаю, прийди…'
Ти пам'ятаєш, як ходили разом
Алеями, що іскрилися в росі?
Ти пам’ятаєш, як казав: 'Кохаю…'
Тримаючи троянду у руці?
…Я пам'ятаю, милий, все я пам'ятаю
Як жаль, що вже забувся ти.
Але пройдуть роки, й колись в печалі
Згадаєш ти мене в полоні самоти.

***

Між нами відстані стіна
Обставин різних мур високий
Та зустріч – мить лише одна
Забрала, майже, звичний спокій.
Тебе побачила в юрбі,
А ти мене і не помітив…
Летів поквапливо собі:
Мабуть, тобі так добре жити!
Мабуть, у тебе є усе
Що в 20 літ потрібно мати …
Мене ж не та ріка несе
І їй не легко опиратись.
Якби не мури, не ріка
Я б зупинила і сказала
Що: «я тебе, мабуть, віка
З такою мукою чекала!!!»
Та все менеться, все пройде
Я далі житиму як жила.
Та трохи прикро, що ніде
Тебе без мурів не зустріла.

***

Коли зустрінемось з тобою-
Цього не знаю взагалі!
І що з моєю головою?!
Мабуть я втратив вже її!

Я просто хочу спілкування!
З тобою, дівчино моя,
Хоч дві секунди не до рання!
Мабуть вже став поетом я.

Ця клята відстань, що між нами
Велика дуже i така,
Що треба їхать поїздами,
Щоб бачити тебе! Пока.

***

Та лиш настав незгоди час,
Час гіркоти випробування -
Ти мов багаття раптом - згас.
Погасла й іскорка остання.

Жорстока правда, та ясна:
Ти був лиш спалах над землею.
Земля ж, з вогненною душею,
Горить і досі - мовчазна.

Валерія Гуртовенко

*******************
Коли б тобі бажав я сліз, і муки,
І кари найстрашнішої бажав,
Я б не викручував Твої тендітні руки
І в хмурім підземеллі не держав.

Ні, я б не став тебе вогнем палити,
З тобою б розквитався без жалю:
Я б побажав тобі когось отак любити,
Як я тебе люблю!

Василь СИМОНЕНКО

********************

І ще один дуже гарний:
Кохання процес, від землі до небес,
моя душа підіймається,
біль і проблеми далеко від мене,
лиш ти одна залишаєшся,
з тобою літаю, про все забуваю,
ти ангел мій, тебе я кохаю.

********************

І ще один, як Вам?
люблю тебе
і твої очі,
волосся твоє золоте,
лиш ти снишся мені щоночі,
тепліші ці для мене сни
за полудневу літню спеку,
вуста твої неначе рай
коли цілуєш мене знай,
як добре що ти в мене є
люблю, люблю тебе і все!

********************

Десь в душі танцювала осінь -
дощ із сліз, листопад з думок.
Я тебе не кохаю зовсім,
відірвався останній листок.

Посміхнуся тобі прохолодно
і скажу неправдиві слова.
Заховається сонце холодне,
я не плачу... це осінь прийшла.

********************

Дусь розлучались двоє - пара
Такі подібні і такі чужі.
Їх листям золотим лиш осінь посипала
І сонце вже не гріло як тоді..

Десь падав дощ, забутий ними вчора
десь спала тиша, лишена тоді,
Вона була така, немов прозора.
А він - неначе попіл міражів..

Душа боліла, серце завмирало
Вуста тремтіли від ридання й сліз..
Мовчала осінь. і вона мовчала,
Коли він йшов, любові не зберіг..

Був падолист самотнього прощання,
в"яли квіти в сонячному тлі..
Ролучались двоє - пара
такі подібні..і вже чужі........

***
Я мрію про кохання із вуст твоїх почути

Я мрію про кохання із вуст твоїх почути...
Немов зірки на небі кудись зникають люди...
Я мрію чути щастя у голосі твоєму,
Щоб нам світило Сонце, зірки в нічному небі...
Я мрію про кохання, про щастя, про надію...
Я мрію лиш з тобою ... з тобою бути мрію!!!

***

Напиши хоча б слово одне!
Напиши, що кохання міцне,
що хоч змоги писати не мала,
проте серце й душа не мовчала,
проте серце жадало мене...
Напиши хоча б слово одне!

У холодній глухій чужині
сонцем слово те буде мені,
по-новому і пісня полине,
оживе, мов гілля тополине,
оживуть мої думи ясні
у холодній глухій чужині.

Василь Грабик.

***