| НАЩАДКИ ДРАКУЛИ ЖИВУТЬ НА ЗАКАРПАТТІ? Сьогодні в багатьох уявах Дракула - елегантний вельможа, одягнений у фрак з холодним дотиком рук, незвично виступаючими кликами і поглядом блискучих очей, від якого спиняється кров. Таким його змальовують автори романів та режисери фільмів жаху, копіюючи “безсмертний” твір ірландця Брема Стокера, написаний століття тому. Однак образ графа-вампіра мало в чому схожий на свій прототип-людину, яка існувала насправді. В романі Стокера дивним чином переплетені дійсні факти з вигадкою і повною нісенітницею. Наприклад сам Дракула тут виступає трансільванським графом з давнього секлерського (сейкельського) роду, його замок знаходиться поблизу “поштового містечка” Бистриця за ущелиною Борго. Є тут і інші фантастичні подробиці: саксонці проживають виключно на Півночі Трансильванії, а волохи виключно на Півдні, край, в якому знаходиться Бистриця, безпосередньо межує з Буковиною, племена угрів наслідують бойовий дух ісландців (!?), а, переселяючись до Паннонії, зустрічають у Трансільванії племена гуннів Атілли (давно зниклі) і сейкелів, які розбивають Угрів і Гонфоглалаша (!) (Гонфоглалаш з угорської завоювання Вітчизни). Хтось скаже, що це, мовляв, тільки художній твір, але ж яким треба бути невігласом, щоб написати таке. На превеликий жаль більшість незнайомих з історією Трансільванії читачів роману впевнена у дійсності цих “фактів”. Насправді розповідь Стокера тільки політ авторської фантазії. Трансільванія не якась там окрема країна, а лише складова частина Угорського королівства, воєводство, Бистриця не “Поштове містечко”, а одне з найвідоміших міст Трансільванії, одне з тих семи, які складають німецьку назву краю – Зібенбурген (Семиграддя), Борго не ущелина, а гірський перевал, а також одноіменне містечко; саксонці жили не тільки в окрузі Бистриці на Півночі, але й заселяли увесь Південь Трансільванії. Нарешті граф Дракула зовсім не граф, а воєвода Валахії, країни, що розташувалась між Південними кордонами Трансільванії і Дунаєм, за національністю він був волохом і аж ніяк не секлером. Але хто ж такий цей оповитий таємницями Дракула, і звідки таке чудернацьке ім’я? На поставлене запитання неможливо відповісти, не розповівши історії його предків і країни якою вони правили. Предки Дракули Справжнє ім’я Дракули – Влад, було дано йому при охрещенні. Він був п’ятим представником династії воєвод Валахії з таким ім’ям. Засновником династії був Басараб син Татамера, знаменитий тим, що вперше добився незалежності Придунайської Валахії від угорського королівства (хоча й ненадовго). У 1330 р. для приборкання непокірного вассала у похід вирушив сам король Карл-Роберт, але потрапив до пастки, влаштованої Басарабом. Тільки відвага Деже Гейдерварі тоді спасла королю життя. Сам Гейдерварі загинув від стріл Волоських лучників. Декілька років по тому угорці приборкали Басараба і той був змушений віддати своїх кревних родичів в заручники королю. Деякі знавці волоської історії стверджують, що заручниками були Богдан (згодом засновник Молдавського князівства), його брат Юга (предок Мараморошських родин Дунка і Ман), далі серед них ніби були брати самого Басараба: Ніколае, Максім, Сенеслау, Міхай і Карачон – предки відомих у нас в Закарпатті родин (Ілошваі, Долгаі, Петроваі, Комлоші, Ліпчеі, Горзо і Кішвафалуші). Як би там не було, але значення Валахії зросло. Про це свідчать родинні стосунки династії Басараба з правлячими династіями балканського півострова (Болгарія, Сербія, Боснія, Візантія). Волоські воєводи неодноразово ставали свояками також і угорських королів. Єлизавета, дочка Олександра І і онучка Басараба І, була видана за Владислава Опольського, племінника Єлизавети старшої, королеви Угорщини. До речі, Владислав Опольский пізніше був князем Галіції і палатином Угорщини. Син Басараба І – Олександр І був воєводою Валахії до смерті у 1364 році. З трьох синів Олександра правили тільки двоє: Влад І у 1364-1376 р. р. і Радул І у 1377-1382 р.р. Перший помер бездітним, а Радул залишив по собі трьох синів: Дана І (1385-1387), Мірчу І Старого (1387 – 1418) і Влада ІІ (1395-1397). У 1395 році мав місце перший значний конфлікт у сім’ї воєвод. Мірча І, який закріпився на троні не без допомоги угорського короля Жигмонда, був скинутий своїм молодшим братом Владом, який пообіцяв виплачувати щорічну данину турецькому султану. Мірча І був змушений втекти до Угорщини, і у 1396 році виступив у битві проти турків під Нікополем, на боці короля Жигмонда. Битва закінчилася поразкою християнського війська. Тоді до турецької неволі потрапили такі знатні угорські вельможі, як палатин Леустах і Теодор (Федір) Коріатович, князь Подільський. Лише дивом спасся король Жигмонд. Мірча І був змушений пообіцяти султану данину більшу, ніж сплачував досі його брат, і трон було йому повернено. Поставлений перед фактом зради свого вассала, король Жигмонд вимагає від Мірчі прислати до його двору заручника – одного з синів. Влад ІІІ Дракул - батько Дракули Синів у Мірчі І було троє: Міхай І, Олександр ІІ і Влад ІІІ. Честь бути заручником короля випала молодшому Владу. Придворний біограф короля Жигмонда на ймення Віндек стверджував, що Влад був позашлюбним сином Мірчі І. Останній схоже не дуже сумував з приводу розлуки із сином, так як у нього були законні спадкоємці. Проте доля розпорядилася інакше, Мірча помер у 1418 році, одразу за ним помирає Міхай І (1419 р.). У 1420 році престол захоплює Дан ІІ, син Дана І. Коротко по ньому править Олександр ІІ (1431) і помирає безпотомним. Залишається Влад ІІІ, який після смерті батька проживав неподалік Валахії у Трансільванських-саксонських містах. Він все ще заручник короля Жигмонда, хоча у цьому вже немає сенсу. У 1431 році Влад, знаходячись в Нюрнберзі, вступає до Ордену дракона. Цей орден був заснований королем Жигмондом у 1408 році для боротьби з невірними, тобто ворогами християнства – турками. Головною регалією ордену був дракон, якого члени ордену зображували усюди, де тільки могли. Ця емблема дуже подобалась Владові, через що стала причиною виникнення його прізвиська – Дракула. Латинське слово DRACO означало – дракон, але на румунській мові означало диявол (чорт). В 1431 році будуючи плани боротьби з турками, король Жигмонд вирішує висунути кандидатуру Влада Дракула на волоський трон. Останній на чолі угорських військ вдирається в Валахію і вбиває Радула ІІ, свого двоюрідного брата, ставленика Османської Порти. Проте спокійно правити Владу ІІІ не довелось. Країна розділилась на два табори. Прихильники Дракули прийняли назву Дракулешті, а прихильники потомка Дана ІІ – Данешті. В боротьбу політичних партій постійно втручалися як угорці, так і турки. В 1437 році один із каральних загонів турків спустошив воєводство. Влад був змушений визнати зверхність султана і заплатити данину. Рік потому Мурад ІІ з’явився у Валахії на чолі величезної армії і змусив Дракула прийняти участь у грабежі Саксонських міст Трансільванії. Розмах грабежів був жахливим: спустошено чотири міста, у неволі опинилось 70 000 громадян. Пам’ятаючи про свій гостинний прийом у саксонців, Влад обіцяв у разі здачі без бою міста Сасшебеш відвезти його громадян до Валахії звідки ці могли б повернутися додому. Саксонці йому довірились, але воєвода слова не дотримався. І всі полонені потрапили у рабство. Тим часом помер угорський король Жигмонд. Владу нічого не залишалось, як повністю визнати надвладу султана. В 1442 році він разом із синами Владом, майбутнім Дракулою, та Радулом, майбутнім Радулом Красивим, відправляється в Порту засвідчити покірність султану. Хлопчиків відібрали від батька і замкнули в фортеці Єгрігез, як заручників на випадок зради. Боятися було чого, дітей могли осліпити. В 1444 сталася друга велика битва угорців з турками при Варні. Угорці знову зазнали поразки. Король Владислав Ягеллон загинув на полі бою. Головнокомандуючий угорців Янош Гуняді був захоплений Владом Дракулом. Участь Влада у битві на стороні Султана зберегла життя його синам, тоді як дітей Бранковича, деспота Сербії, осліпили. Гуняді не міг і не бажав пробачити Владу свій полон. Звільнившись, він йому помстився дуже жорстоко. У 1448 році Гуняді вторгся у Валахію, полонив Дракула та його старшого сина Мірчу. Новим, залежним від Угорщини воєводою був призначений Влад ІУ син Дана ІІ. Прихильники клану Данешті винесли смертний вирок Дракулу і його сину. Дізнавшись про страту свого ставленика, Султан випускає на волю його середнього сина Влада і призначає його воєводою. Косовське побоїще Вихід з турецького полону Влада – майбутнього Дракули – співпав з другою великою антитурецькою кампанією Яноша Гуняді 1448 р. Тим часом як воєвода Валахії Влад IV (син Дана) був зайнятий військовими приготуваннями, Дракула на чолі значного турецького загону вдерся у воєводство і захопив владу. Влад IV був змушений втекти в Угорщину, де приєднався до Яноша Гуняді. 18-19 жовтня битва відбулася на Косовому полі, на тому самому, де у 1389 р. серби програли битву туркам. Так само, як і попереднього разу, християнам зрадив представник роду Бранковичів, не вступивши в бій. Деспот Дьордь, на відміну від свого батька Вука, який став зрадником через ревнощі і зависть до Мілоша Обилича, побоювався за подальшу долю своїх синів, вже осліплених султаном. Отже угорське військо знову потерпіло поразку, а його головнокомандуючий регент Гуняді потрапив до полону, на цей раз вже деспота Бранковича, з якого повернувся лише після виплати великого викупу. Воєвода Волоський Влад IV, щасливо оминувши усі небезпеки, повернувся до Валахії, де його ніхто не чекав. Заскочений зненацька Влад Дракула тікає із незначним супроводом до сусідньої Молдови. Чому саме туди? Та тому що з молдовськими господарями його пов’язували родинні стосунки. Мати Дракули Як і кожна людина на цьому світі Дракула мав матір. Її ім’я історія нам не донесла, немає також даних про її зовнішність, характер та звички, але добре відомо, чиєю вона була дочкою. Її батько і відповідно дід Дракули називався Богданом і походив з роду воєводи Саса. Він був внучатим племінником Балка і Драга, воєвод і ішпанів Марамороша, Сатмара і Угочі, засновників знаменитого Грушівського монастиря (зараз у Румунії). Старший брат цього Богдана Олександр господар Молдови був одружений з Рингалою, дочкою князя Литви Кейстута і сестрою князя Вітовта, отже знаходився у родинних стосунках з князями Коріатовичами, які походили від Коріата брата Кейстута. Дуже добре відомо, що Юрій Коріатович був певний час і молдовським господарем, а його менший брат Теодор, будучи володарем Мукачівського замку і ішпаном Берега, був покровителем віддалених родичів Дракули по батьківській лінії – Долгаїв. Дружиною Богдана і відповідно бабкою Дракули була онука іншого молдавського господаря – Лацку. Останній доводився сином Богдану (засновнику Молдовського князівства), який був колись заручником короля Карла Роберта і проживав у Марамороші. Як бачимо, мати Влада Дракули була доволі знатною особою з розсяглими родинними зв’язками, до того ж була вона сестрою Богдана ІІ, який господарював у Молдові на час прибуття сюди свого племінника. Де і як познайомилися дочка Богдана з батьком Дракули достеменно невідомо, але можна припустити, що це сталося у Буді під час якогось з посольств Молдовського господаря Олександра десь у перших двох десятиліттях ХV століття. В 20-30-х р.р. вона разом з чоловіком (Владом ІІІ Дракулом) проживала у південно-трансільванських саксонських містах – Брашові, Шегешварі, Себені та ін. Від цього шлюбу народилось четверо синів: Мірча, Влад, Радул і Влад, але прославився на весь світ тільки другий – Влад, котрий побачив світ у місті Шегешвар (Сігішоара) в будинку на вулиці Ковальній десь між 1428 і 1431 роками. Згодом його назвуть як і батька – Дракулом (розуміючи Диявола), трохи пізніше Цепешем (про це прізвисько трохи далі), а поки що він тікає в Молдову до родичів матері. Початок першого правління Дракули У Молдові Влада Дракулу зустріли приязно, не зважаючи на султанський гнів, котрий міг призвести до війни з Османською Портою. Безтурботне життя при молдовському дворі однак дуже скоро скінчилось. В 1451 р. боярська опозиція вбила Богдана ІІ. Влад разом зі Стефаном ( в майбутньому Великий ІІІ), сином Богдана, тікають до Трансільванії. Тікаючи сюди, Дракула добре розумів, що з’явившись у “вотчині” регента Гуняді міг поплатитись життям і за свої гріхи, і ще за батькові. Регент однак зустрів втікачів приязно і надав усю необхідну допомогу. Розрахунок Гуняді був надзвичайно точним. Зі свого і попередників досвіду він розумів, що волоський воєводич неабиякий козир у Балканській політиці. Воєвода Влад IV (син Дана) мав колись оступитись і зрадити. Так і сталося. У 1452 році Влад IV забажав стати володарем замку Фогараш і прилягаючих земель на тій підставі, що угорські королі завжди давали право зверхності над цією територією. Тепер замком володів Гуняді і такі закиди воєводи йому не сподобались. Воєводу це не спинило і в 1456 році він перейшов до дій, тобто спустошив саксонські села на півночі Трансільванії. Гуняді у відповідь вирішив прибрати Влада IV і посадити на трон у Тирговищі Влада Дракулу. Вторгнення у Валахію однак довелось відкласти через приготування до нової битви з турками. Відправляючись на битву, Янош Гуняді довірив Дракулі управління Південними районами Трансільванії. Після перемоги над турками під Бєлградом 1456 року у нього з’явилась можливість допомогти своєму ставленику. До Валахії були послані емісари, які підготували заколот і вбили Влада IV, коли Дракула підійшов з військом до Тирговища. Так почалися вісім років першого правління Влада V, Дракули (1456-1462). Як ми вже знаємо, перше правління Влада V Дракули розпочалося з вбивства його попередника Влада ІV, а це погана прикмета, яка не віщувала новому правителю нічого доброго. Навіть якби й хотів Дракула правити спокійно, то все рівно на заваді йому стали б різні доленосні обставини та політичні фактори. З одного боку, угорський король, його радники і трансільванські саксонці, з іншого - Османська Порта і боярська опозиція Валахії заважали нормалізації життя у цій Богом забутій країні. Не знаючи усіх цих причин і чинників, важко було б збагнути жорстоку поведінку волоського воєводи, яка стала “притчею во языцех” ще за його життя. Першим відомим кроком Дракули після вступу на престол у Тирговищі був лист, датований 6 вересня 1456 р., в якому воєвода запевняє угорського короля Ласло V-го у власній вірності, обіцяє дружбу трансільванським саксонцям й головною ціллю свого правління оголошує боротьбу з турецькими агресорами. (Дуже цікавим є факт, що у даному листі Дракула іменує себе володарем трансільванських провінцій Фогараш і Омлаш). Так, Дракула усією душею ненавидів турків, але роки, проведені у полоні при дворі османського султана, стали йому у пригоді і багато чому навчили. Наприклад, усі найважливіші справи він звик вирішувати сам, у більшості випадків ставав на чолі війська, подаючи воїнам власний приклад хоробрості і винахідливості. Як згадує грецький хроніст Калкондулос, Дракула оточив себе тілесною стражею, що свідчить про недовіру воєводи до своїх підданих і особливо бояр, прихильників клану Данєшті. Боярська опозиція, що не бажала мати сильного правителя, час від часу влаштовувала заколоти, один з яких, очолений Альбу Великим, був дуже жорстоко придушений Дракулою. Ці події знайшли відображення у німецько-саксонських переказах середини ХV століття й навіть були віддруковані у 1500 р. у місті Страсбург з відповідними ілюстраціями. Видрукована історія виглядає приблизно так. ...Воєвода, бажаючи помститись боярам, запрошує усіх знатних бояр і дворян до своєї резиденції, потім задає усім підступне запитання про те, скількох вони пам’ятають правителів, що керували до нього. Ніхто не пам’ятав точного числа воєвод, одні називали п’ятдесят, інші – тридцять. Тоді Дракула сам дає відповідь й називає сімох представників свого тільки роду. За неправильні відповіді п’ятсот бояр було посаджено на палі. На думку істориків, ця цифра була дещо меншою, а саме п’ятдесят чоловік було посаджено на палю. Існують версії і про двадцять тисяч страчених (Міхаел Бегейм). Скоріш за все, точне число жертв було невідоме і їх число збільшувалось пропорційно віддаленості того чи іншого регіону від місця події. Подібні провини Дракули згадує у своїх записах також його прямий потомок Міклош Олаг, архієпископ Естергомський. Згодом процедура саджання на кіл стала для Дракули улюбленим способом страти, через що його прозвали Цепешем у себе на батьківщині, Казіклі в Туреччині, Коробогузо в Угорщині. Перекази про звірства Дракули повідомляють також, що з не меншою жорстокістю він поводився зі старцями, жебраками та каліками. Запрошував їх до якоїсь будови, примовляючи, що позбавить їх усіх земних болячок і скорбот, пригощав, а за тим підпалював “гостей” разом із будівлею. Згідно із цинічною заявою Дракули, в його країні мали залишитися тільки багаті і ніяких бідних, які турбували б різними скаргами воєводу. Даним оповідкам суперечать візантійські і російські хроніки, в яких Дракула іменується “Великим” і “мудрим”, “богом помазаним” володарем і “справедливим суддею”. Особливо на заслугах Дракули наголошує російська хроніка і зрозуміло чому - написана вона була у часи царя Івана ІІІ та його онука Грозного, які стикалися з тими самими проблемами, що й Дракула. Цікаво, що російська страта колесуванням дуже нагадувала страту посадженням на кіл. Інша легенда про діяння Дракули розповідає про насилля над громадянами міста Тирговища-столиці, яких за участь в забитті батька і брата воєвода зігнав до резиденції в Ардєш, щоб вони збудували на вершині сусідньої гори фортецю, яка мала бути споруджена до кінця року. Міщани виконували веління воєводи, вмираючи сотнями від голоду та холоду, але фортецю збудували. Вона була названа Поенарі, її руїни стоять донині. Однак не ця історія стала найвідомішою в історії діянь Дракули. Резонансним (на всю Європу) став похід Дракули на трансільванські міста Брашов та Себен. Подібного розмаху жорстокості Східна Європа, мабуть, не бачила з часів татаро-монгольської навали ХІІІ століття. Саксонський фактор Ворожнеча Дракули з трансільванськими саксонцями має свою передісторію. Її витоки криються у волоській політиці саксонців, головну роль в якій відіграли меркантильні інтереси останніх. Добре відома нам “Страсбургська” друкована історія надає опис одного з перших конфліктів між Дракулою та саксонцями, замовчуючи, правда, причини, що його спричинили. Слідуючи опису події, Дракула спустошив одне прикордонне саксонське село Бекендорф, усіх жителів якого закував у ланцюги і відвів до Валахії, де і посадив їх на палі. Цей сумний “випадок” підтверджує лист Ласло Гуняді (сина регента Яноша), датований груднем 1456 року і адресований громадянам міст Себена та Брашова. У даному листі Гуняді дає знати саксонцям, що до нього з надійних джерел надійшла інформація про спустошення, завдані Дракулою Південним областям Трансільванії, тому він просить підтримати власного претендента на престол Валахії Дана (ІІІ) грошима і військом. Він також застерігав саксонців, що Дракула повторить набіг в недалекому майбутньому. Нові напади Дракули на Трансільванію, як і передбачав Гуняді, періодично відбувалися з 1456 по 1462 рік, причому чим далі, тим більше зростала їх жорстокість. Але чим можна пояснити ці напади? Причини різні, проте найголовнішими з них були, мабуть, зависть до багатства саксонців з боку Дракули, меркантилізм і непослідовність у політиці з боку саксонців. Як відомо, трансільванські саксонські купці були найбільшими посередниками у Левантійській торгівлі, через їхні міста пролягали важливі торгівельні шляхи, вони ж контролювали Волоські і Молдовські ринки, торгуючи на них дорогоцінностями, тканинами, бакалією та іншими продуктами власного виробництва. Натомість з Валахії вивозились сільськогосподарські продукти, які доставлялись саксонцями через Буду та Відень до Нюрнберга та Данціга у Німеччині. Колись саксонські купці мали необмежені привілеї при зборі мита та податків, урізані за часів Людовика Великого та Жигмонда. Отже, якщо саксонці володіли незліченними багатствами, то Дракула правив країною, розореною турецькими походами та даниною. Коли Волоський воєвода виявив бажання поправити свої фінансові справи за рахунок обмеження прав і привілеїв саксонських купців, останні почали підтримувати опозицію в країні, надаючи кошти претендентам на трон. В часи першого правління Дракули в Трансільванських замках Омлаш і Фогараш або і в містах волоські опозиціонери завжди знаходили прихисток, і це добре було відомо Дракулі. Неодноразово воєвода надсилав листи саксонцям, в яких вимагав не підтримувати претендентів на трон –Дана (ІІІ) та Влада Калугера, але ті продовжували користуватися їх підтримкою. У відповідь Дракула спалив у якомусь сараї чотириста молодих купців, які прибули до Валахії з метою вивчення мови. Згодом воєвода напав на Брашов, спустошивши усі околиці та навколишні села. Їх жителів за “традицією” було страчено на палях. Одного разу саксонці проявили впертість, обороняючи замок Зейндінг, тоді Дракула вилив свою злість на невдасі – своєму полководцеві, посадивши його на кіл. В 1457 р., після страти Ласло Гуняді, в політичному житті Угорського королівства сталися великі зміни. На чолі магнатської ліги, якою раніше керував страчений Ласло, став його дядько Мігай Сіладі. На даний момент він поставив собі за мету зламати опір воєводи Трансільванського – Розгоні. Для боротьби з Розгоні потрібен був союзник, якого Сіладі знайшов в особі Дракули. В грудні 1457 р. він надсилає воєводі листа, в якому називає Дракулу своїм братом “fratrem nostrum” і береться залагодити конфлікт з саксонцями. Сіладі свою обіцянку виконав, і колишні вороги знову стали друзями. Вже у 1458 р. Дракула підтримав лігу Гуняді у стремлінні посадити на угорський трон Матяша племінника Сіладі. Михайло ФЕДАК, Мукачево
www.fatum.at.ua
Другие материалы по теме
|
