Вчуся чекати, мій Любий, я вчуся чекати...
Час поміж нами мені видається Пілатом.
Сумом міжряддя віршів запорошує січень,
Я зазираю у небо, немов в твої вічі.

Вчуся чекати, мій Любий, я вчуся чекати...
Прагну одвіти знайти, та мовчання печаті
Досі лежать тягарем непосильним на долі,
Доки свої відшукаємо істинні ролі.

Вчуся чекати, мій Любий, я вчуся чекати...
Знаю, розлуки ріка поміж нами - розплата.
Янголи крилами тихо торкаються вікон,
Аби збагнути, чи я ще до болю не звикла.

Вчуся чекати, мій Любий, я вчуся чекати...
Йду в невідомість, неначе до власної страти.
Душу, де війни вирують і вічні протести,
Прагну любов'ю зігріти й до тебе живою донести.

Вчуся чекати, мій Любий, я вчуся чекати...
Тіні у небо душа відкидає крилаті,
Вічність неспокою крилонька ті обпалила,
Та не скорила ще, духу мого не скорила!

Вчуся чекати, мій Любий, я вчуся чекати...
Вірю у те, що усупереч темним закляттям,
Через холодні пустелі облудного світу -
Буде довіку кохання між нами горіти!

Вчуся чекати, мій Любий, я вчуся кохати...

Зима світи заполонила,
Твої сліди сніги зітруть.
Вітри тобі від мене, Милий,
Слова любові понесуть.

Позаду нас - жагуче літо,
У дні, що йде - ріка надій,
Яка нарешті нас наситить.
Радій же, серденько, радій!

Твої обійми і цілунки
У мене знов вдихнуть життя.
Доп'ємо весь солодкий трунок
Аж до п'янкого забуття.

Поглянь за обрій - вже видніють
Дивами сповнені світи.
Ми Щастя Храм собі намрієм,
В якім лиш будуть я і ти.

Ми подаруєм мріям крила -
Хай воскресають і живуть.
Лиш повернись до мене, Милий,
З тобою ми - єдина суть!

Добре бути, як сонечко світить,
Пестить променем тіло і душу,
Коли знаєш, що Хтось є у світі
Й битись серце примушує дужче.

Добре бути між тіней і світла,
Що лягають на долі стежини,
Бути згаданим в щирих молитвах,
Разом з ними у небо полинуть.

Добре бути струмком, що вливає
Свої води у річку могутню,
Як з глибин нова сила зринає
Й ви стаєте єдиною суттю.

Добре бути в Поета міжряддях,
Свіжим вітром в спекотну годину,
Добре бути любові заради,
Коли знаєш, для когось - єдина...

В ніч на крилах лечу,
Дотуляючись тіней і світла.
Крізь туманів вуаль
Рідний голос здаля долина.
У химерах дощу
Уявляю нас знов серед літа.
Хоч і знаю, на жаль,
Що повернень у липень нема...

Знову місяця клин
Так самотньо блищить в небовисі,
Наче гострі кінці
Ріжуть лезом знекровлену ніч.
Душа - з двох половин!
Половинко, до мене озвися,
Щоб рука у руці
І ніяких повік протиріч.

Сірим попелом втрат
Запорошено долі стежини,
Осінь манить мене
У незвідані досі світи.
Досить болю і зрад!
Відшукаю свою Половину,
Що мене пригорне
І захоче у вічність піти...

Мій смуток зітканий з вітрів,
Що дмуть у далеч неозору.
Ще вчора серце біль ятрив
Від цих самотності повторень.

Я йшла пустелями оман,
І сон про щастя тільки снився.
А нині смуток, мов туман,
В кохання сяйві розчинився.

Мій смуток зітканий з дощу,
На колір він жовто-багряний.
До тебе в мріях полечу,
Щоб спити спраглими вустами

З душі твоєї джерела,
Аби любов'ю дух наситить,
Щоб попеліючи до тла,
За мить, мов Фенікс, відродитись...