Новий рік
Новий рік — свято, яке відзначається багатьма народами відповідно до прийнятого календаря, яке наступає в момент переходу останнього дня року в перший день наступного року.
Історія свята
У більшості древніх народів святкування Нового року збігалося з початком відродження природи й присвячено, як правило, до березня. Всі язичницькі народи ознаменовували його богослужбовими обрядами, урочистими приношеннями й забавами. Древні єгиптяни відзначали початок нового року святом відродження Осириса. У Древній Греції народ і жерці, надягши на себе маски, улаштовували на вулицях ходу з піснями й танцями. Жінки, що збиралися на звані вечори, займалися гаданням.
Месопотамія
На думку вчених, найстаршою э традиція святкуватння Нового року в стародавній Месопотамії. Всі землеробські роботи починалися наприкінці березня, після того, як прибувала вода в Тигрі і Євфраті. Початок кліматичного сезону пов'язувався з перемогою світлого бога Мардука над силами руйнування й смерті.
Протягом 12 днів ходами, карнавалами, маскарадами й була ознаменована ця подія. Заборонялося працювати в цей час, карати, вершити суди. Клинопис на одній із глиняних табличок розповідає, що це були дні "неприборканої волі, коли весь світовий порядок ставився нагору ногами. Раб перетворювався в пана".
Стародавній Рим
У древніх римлян рік складався з десяти місяців, маючи при цьому 304 дні, а зима не поділялася на місяці. Початком року вважався місяць березень, що співпадав з початком польових робіт. Порядок слідування місяців відбився на латинських назвах деяких місяців (напр. лат. September (вересень) - буквально - сьомий, лат. October (жовтень) - буквально - восьмий і т.д.). Імператор Нума Помпілій збільшує кількість місяців на два - Ianuarius (січень) та Februarius (лютий), названі на честь богів Януса та Феба. 153 р. до н.е. початок року було перенесено на 1 січня.
В 46 році до н.е. римський імператор Юлій Цезар реформує календар, який згодом отримав назву юліанського, однак 1 січня залишається початком року. В цей день Римляни приносили жертви Янусу й починали з його великі заходи, вважаючи перший день року сприятливим днем. У цей день у Древньому Римі було прийнято відпускати на волю рабів.
Церковне новоліття у Візантії
За Візантійською традицією початком церковного року ("Новоліття") вважається 1 вересня. Свято новоліття було затверджено на Нікейському соборі та, згідно переданню, пов'язується з початком проповіді Ісуса Христа після Його Водохрещення й спокус від диявола в пустелі. У цей день Ісус Христос почав проповідь Царства Божия й уперше засвідчив виконання старозавітних пророцтв про пришестя Месії (Сина Божия) і тим самим про кінець Старого й початку Нового Заповіту.
Вибір дати був пов'язаний з тим, що перша проповідь Христа відбулася, на думку візантійців, саме в перший день іудейського свята жнива, що святкували 1-8 вересня.
Встановлення цього свята, на думку істориків, було пов'язано зі згадкою про перемогу Костянтина Великого над Максентієм в 312 році, яка й заклала початок вільного сповідування та поширення християнства. Початково Костянтином I було встановлено дату новоліття 23 вересня – датою народження першого римського імператора Октавіана Авґуста і лише в 462 було перенесено на 1 вересня із практичних міркувань.
Новий рік в середньовічній Європі
В середньовічній Європі початок Нового Року приурочували до одного з церковних свят:
* До Різдва 25 грудня - у Франції з 753 по 987-й, у Великобританії та Німеччині до 13 століття а також в Іспанії до 14 століття.
* До Благовіщення 25 березня - особливо популярний у Флоренції, Пізі, Кельні й Мюнстері.
* До Великодня — у Франції з 983 по 1563. Незручністю цієї системи, однак, було те, що Великдень — рухоме свято і одна й та сама дата могла виникати двічі на рік, в разі чого їх розрізняли як «після великодня» та «до великодня».
* До свята Обрізання Господнього, що припадав на 1 січня.
Давньоримська традиція святкування 1 березня зберігалась у Венеціанській республіці до 1797 року, а також тривалий час на Русі.
Протягом 16-17 століття в більшості країн Європи перейшли на сучасну традицію святкування 1 січня.
Новий рік на Русі
Як і у більшості давніх народів, початок Нового року на Русі асоціювався з початком весняного відродження природи. Наймовірніше Новий рік святкували з появою нового Місяця в перші весняні дні, найближчі до весняного рівнодення. При цьому рік міг мати як 12, так і 13 місяців. . Свято отримало назву "Нове Літо".
З прийняттям християнства на Русі було запроваджено Юліанський календар, а святкування Нового Року було встановлено на 1 березня, що за переданням відповідало даті творення світу.
Пізніше Новий рік було перенесено на 1 вересня у відповідності до прийнятого Візантійською церквою, а літочислення велося від «Створення світу». Перенесення було узаконено московським митрополитом Феогностом, а остаточно постанову Московського собору вважати за початок як церковного, так і цивільного року, 1 вересня затвердив імператор Іоанн III. В цей рік церква відзначала 7000 років від «сотворення світу» і очікування кінця світу набули широких масштабів.
В той же час на українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, а пізніше — Річі посполитої, з 1362 року початок Нового Року було встановлено на 1 січня і літочислення велося «від Різдва Христова». Ця система зустрічається в українських літописах того часу.
Новий час
В 1582 році папа Григорій XIII ввів нову календарну систему, що одержала назву григорианської або «новий стиль». Православна церква на Константинопольському соборі 1583 року визнши неточність юліанського календаря, однак, відмовилася переходити на григорианський через те, що за новим стилем християнський Великдень іноді збігається з єврейським або наступає раніше її, що заборонено «Апостольськими правилами». В той же час протестантські країни перейшли на григорианський календар лише у 18 столітті, таким чином тривалий час Новий Рік у православних та протестантських країнах наступав на 11 днів за католицький.
20 грудня 1700 року за указом царя Петра I Новий рік в Російській Імперії святкують, «…по примеру всех христианских народов…» 1 січня, причому як і раніше — за юліанським календарем. У XVІІІ столітті практично всі протестантські держави переходять на григоріанський стиль, натомість в Російській імерії до 1918 року зберігався юліанський, через що Новий рік на землях, що входили до її складу не збігався із західноєвропейським.
В 1918 році декретом Совнаркома «…в целях установления в России одинакового почти со всеми культурными народами исчисления времени…» було прийнято перехід на Григоріанський календар і Новий Рік знов почав співпадати з європйським. Натомість російська, а також Сербська та Єрусалимська православні церкви відмовились переходити на новий стиль, внаслідок чого усі нерухомі церковні свята, а також Новий рік святкується за старим стилем, в результаті чого утворився такий рідкісний історично-культурний феномен, як Старий Новий рік. Як додаткове свято, старий Новий рік і понині святкується в Росії, Україні, Білорусі, Сербії, Чорногорії та окремих районах Швейцарії.
