Кілька років тому я пояснював, що «містичною» є будь-яка дія, що відбувається з доброї волі, добрих намірів і є корисною. З того часу мені не раз доводилося повертатися до цієї теми, розмовляючи з багатьма акропольцями в різних країнах.

Проте деякі нові члени нашої Школи все ще вважають, що містичне начало проявляється тільки тоді, коли ми молимось або віддаляємось від цього світу в пошуках Бога або самих себе. Мабуть, ця помилка викликана не частим або поверховим читанням наших статей, а може, в цьому є й частка вини тих інструкторів, які проводять заняття надто формально, суто механічно роз'яснюючи те чи інше питання.

Якщо взяти до уваги цю помилкову думку, то вийде, що людина, яка розклеює наші афіші, розповсюджує наші книги й журнали чи друкує їх, «працює» заради Ідеалу, але не робить нічого містичного. І тоді те ж саме можна сказати й про інших — тих, хто, приходячи до Школи, працює, лагодить меблі, бере участь у ремонті чи обслуговує в буфеті своїх друзів по Ідеалу. Знаходяться й такі, хто вважає, що кожному з нас варто частіше здійснювати «виходи в духовне», частіше усамітнюватись від світу цього, повністю відкидаючи суто мирські проблеми; що ми повинні збиратися де і як доведеться й не мати іншої дисципліни, іншого способу життя, крім того, який, згідно з їх розумінням і критеріями, був би цілком зосередженим лише на зв'язку Вчителя з Учнем.

Незважаючи на те що, у прихильників подібних поглядів, безперечно, лише добрі наміри, в основі їхніх суджень лежить егоїзм, який виникає з незнання.

Егоїзм та його екзотерична тінь — егоцентризм — величезний камінь спотикання на шляху власної фізичної, психічної, ментальної та духовної реалізації. Любов — це здатність до віддачі; отже, здатність до віддачі — це проявлена Любов. Будь-яке прагнення втримати щось для себе, зберегти для себе якусь частину енергії — пута, тяжкі кайдани, що прив'язують прагнучого до землі. Бо, зберігаючи все для себе, зосереджуючи й замикаючи на собі плоди всього того, що зрозумів розумом чи інтуїцією, людина таким чином зачиняє двері своєї Душі для будь-якої форми прогресу, трансформації та руху вперед, вона виключає будь-яку форму передачі того, чому навчилася, позбавляє власне серце можливості збагатитися новим, ціннішим і глибшим життєвим досвідом. Більшою чи меншою мірою підсвідомим прагненням до самоствердження та власної безпеки й пошуком форм, щоб це здійснилося насправді, вона уникає будь-якої форми пригод. Виправданням такого пошуку звичайно, є твердження, що містика для нього важливіша за все, і що саме вона штовхає його на ці пошуки. Але при цьому під містикою розуміється споглядальна нерухомість, байдужість до світу, який розглядається як щось зовнішнє, а тому чуже; під містикою розуміється низка слів китайською чи на санскриті, яку можна повторювати, щоб потім оголосити, що присвятив себе заняттям мантрами.

Подібна практика — гідне співчуття витрачання часу й можливостей. Займатися такою «містикою» — означає бути «заживо похованим», добровільно перетворитися на висохлу мумію. Це прекрасна підготовка до рабства, бо тут перевага віддається спогляданню дії, а не самій дії.

Мабуть, телебачення знівечило більше людей, аніж атомна бомба. Мабуть, казки про Гімалаї та всяких «гуру» дали світові куди більше безпорадних і некорисних людей, ніж будь-яка епідемія. Можливо, існує рівень невідомо яких темних енергій, намір яких — поступово розкласти Захід, вкинути його в безодню байдужості й егоїзму, псевдомістики, створити культ слабкості й виробити уявлення про антропоморфного Бога, який з дурнуватою посмішкою на обличчі заохочує бездіяльність; можливо, ці сили хочуть, щоб людство вдалося до всякого роду фізичних і психічних наркотиків, до фізіологічної сексуальності на всіх планах, і щоб це виливалося в нудьгу і невдоволення, в невігластво і критику всіх історичних фігур, справжніх святих і героїв.

Так, створюється уявлення про відносини Учитель — Учень як про щось слабке й в'яле; Містична Дія при цьому уподібнюється своєрідній інфантильній і стерильній мастурбації на самоті, що приховує під маскою крайнього індивідуалізму глибоку незрілість і нерозуміння.

Але справжня містика — це дещо зовсім інше. Основа справжньої містики — скромність серця. Це не пошуки нікчемних зусиль, дарових «посвячень», а міцні сходинки, на які можна ступити без страху, і по яких прямі й благородні піднімаються до Обрію Історії. Бути містиком — значить бути корисним для себе і для інших; відмовлятися від будь-яких засобів, які роблять тупішими, розуміти, що страждання — основа свідомості, а радість — найкраща молитва тому невідомому Богові, присутність якого ми всі відчуваємо — зовні і всередині себе.

В цьому році ми повинні набути нової Життєвої Сили; нехай наш рік ознаменується добре зробленою роботою, справжнім, глибоким вивченням і великою щирістю нашого серця.

Приклад — найкращий педагогічний засіб. Його треба подавати самим, а не чекати й вимагати від інших.

Воля до Перемоги, перемоги над своїми слабостями і вадами, над помилками нашого часу повинна стати постійним станом душі, нашим стягом, нашою бойовою піснею, що закликає до боротьби з усім злим, нечистим, з усім, що позбавляє сил і ослаблює.

Повторимо: «Будь-яка дія, що відбувається з доброї волі, добрих намірів і приносить користь, є містичною».

Розклеюючи плакати з любові до ближніх, заради того, щоб ваш Ідеал став Ідеалом і для інших, ви ближчі до серця Бога, ніж коли в пошуках власного «спасіння» на самоті бурмочете незрозумілі й химерні слова. Якого спасіння ви шукаєте? Настав час, щоб, як і личить філософам, визволитися з поневолюючих кайданів хибних екзотеричних вірувань, кайданів Божества, що прокляло своїх чад і дарує прощення лише слабким, які зуміють виклянчити в нього цю милостиню.

Будда сказав, що Нірвану треба брати приступом, і в цих словах — велика правда, подобається нам це чи ні. Духовна перемога — за щедрими, сильними і самовідданими, бо вони — джерело життя; ті, що дають,— піднесуться, а ті, що отримують,— упадуть.

Треба бути твердими, треба вміти докорінно покласти край критиці на адресу інших, зате критикувати себе. Це відточує душу, перетворюючи її на чарівний меч, який розсіює темряву, знову відкриваючи очам усіх Небо Предків, щоб, осяяні його Містичним Світлом, ми йшли назустріч майбутньому.

Подібно вогню, що до часу прихований у полінах, щоб раптом спалахнути язиками полум'я, справжня містика виникає в нас, щоб підняти, піднести, зробити кращими й благороднішими...

• Хорхе Анхель Ліврага "Пливти проти течії "