Хорхе Анхель Ліврага
Засновник «Нового Акрополя»
Чи віримо ми в передбачення Слово «пророцтво» (від латинського praesagium — букв. «передбачення») означає знання про події майбутнього, отримане завдяки прикметам чи явищам, видимим або невидимим для звичайних людей, але завжди таке, що може бути сприйняте і тому має значення для тих, хто зумів розвинути у собі дар пророцтва. Цей дар господньої, або, можна сказати, парапсихологічної якості супроводжує людину на її історичному шляху від самого початку. В своєму страхові перед труднощами та в пошуках щастя людина зверталася до провидців, магів, астрологів, медіумів, щоб якимось чином зуміти відхилити завісу над своїм майбутнім, індивідуальним чи колективним. Навіть сьогодні, наприкінці ХХ століття, віщування та пророцтва, незважаючи на загальний скептицизм, також мають велике психологічне значення. Кілька місяців тому, під час моєї останньої подорожі у Францію, я бачив, як мешканці міста Ліон були занепокоєні приїздом Папи. Причина — у пророцтві Нострадамуса, яке проголошує: «Римський понтифік, ти наблизишся до міста, яке омивається двома річками. Кров твоя піде горлом. І твоя, і твоїх людей, коли розпуститься троянда». Справа в тому, що місто Ліон омивають дві річки: Рона і Сона, а в місті у великій кількості ростуть троянди. Вистачало й тих, хто згадку про квіти співвідносили з трояндою, яка увінчує емблему соціалістичної партії. Наприкінці вересня, коли я пишу ці рядки , сьомий наступник святого отця у містечку Арс довів, що пророцтво вже здійснилося, і Іоанн-Павло ІІ зазнає в Ліоні не більшого ризику, ніж ризик стати жертвою тероризму, що охопив усю Францію. Отець Тевенар мав на увазі папу Пія VI: той помер від запалення легенів, в результаті якого у нього горлом пішла кров, 1799 року у Валансе, містечку неподалік від Ліона, що омивається двома річками; у великому домі, який був відомий своїм трояндовим садом. Загадковий французький мудрець, відомий нам за йменням Нострадамус, жив з 1503 по 1566 рік. Його астрологічні «Центурії» та інші твори, деякі з яких сьогодні визнані апокрифами, охоплюють цілу низку подій майбутнього — приблизно на 550 років від дати його смерті. Подана ним версія подій настільки туманна, що різні дослідники не змогли дійти до спільної думки практично по жодному з епізодів. Тому дехто вважає його справжнім ясновидцем, який указує на події, що невідворотно мають відбутися, а інші — містифікатором, що майстерно використовує гру слів, внаслідок чого одні й ті самі поняття можуть мати відношення до різних осіб та подій різних епох. Узагалі, якщо сприймати його слова буквально й не заморочувати їхніх значень власними коментарями, то можна виявити низку описів справді провісницьких, хоча кількість їх невелика. Тим, кого вражає той факт, що християнський католицький священик говорить про ці пророцтва так, ніби дійсно вірить у них, хочу нагадати, що вся історія римської церкви (так само, як й інших напрямів християнства) рясніє посиланнями на пророцтва, а деякі папи (наприклад, Сильвестр ІІ і Григорій VII) із завзятістю, гідною захоплення, присвячували чимало часу вивченню так званих окультних наук. Лише тонка межа між «пророцтвами», що йдуть від Бога, і «пророцтвами», які натхнені дияволом, врятувала їх і багатьох інших священиків від інквізиції. В самій Біблії згадується дев'ять різновидів передрікань: Меонен, як його називає Мойсей. Це так звана астрологія долі, чи апотелесматична астрологія. Її практика полягала в спостереженні за усіма зірками і природними явищами на небі. Менашех, тобто пророцтво, згідно Вульгати і практично всіх інших перекладів. Мескашеф, або чаклунство з використанням окультних і шкідливих практик, як його кваліфікують Вульгата та Септуагінта. Ітоберон, або чародійство, чаклунство. Оракули, що запитували піфій. Індеоні, або ворожба і чаклунство. Некромантія, або закликання, звернення до померлих. Рабдомантія, або ворожба на паличках, про яку згадує пророк Осія. Гепатоскопія, або ворожба на печінці. Приклади дуже розповсюджених вірувань у ці явища можна знайти у найрозвиненіших цивілізаціях, від єгиптян до китайців, від етрусків до майя. Всі вони вірили в те, що існує можливість дізнатися про майбутнє. І ця віра була такою міцною, що і за часів Римської імперії, вже після її розколу на Західну і Східну частини, і навіть у Візантійській імперії під страхом смертної кари була заборонена ворожба на майбутнє імператорів. Геродот, якого називають «батьком історії», приводить безліч фактів, як, наприклад, випадок, що стався з одним правителем із Сходу, якому провидці провістили, що причиною його смерті стане колісниця. Дізнавшись про це, він наказав, щоб у його володіннях було знищено всі колісниці. Він помер у своєму палаці під час бунту, прикутий до трону мечем... на рукояті якого була зображена колісниця. Цей і багато інших прикладів змушують нас замислитися над сенсом питання, винесеного в заголовок цієї статті: чи можемо ми вірити в передбачення? Чи дійсно майбутнє вже визначене й невідворотне? Якщо це так, то в чому полягає воля людини, воля її вибору? Спробуємо відповісти на ці питання з точки зору філософії. Як стародавні вчення, так і сучасні відкриття і теорії про будову Всесвіту вказують на існування метафізичної сили, відповідної до нашого поняття Волі, яка за допомогою законів Природи розумно керує всіма речами й явищами і наділяє їх певними властивостями. Таким чином, стає ясною мета, що лежить далеко за межами власне механічних структур Космосу. Для всіх речей існує шлях і визначений, продуманий порядок, або дисципліна, завдяки якій можливість випадковості виключена. Випадковість поступається місцем причинності, або гармонійному співвідношенню між причинами та наслідками, які в, свою чергу, є причинами подальших наслідків. Великі технічні досягнення нашої цивілізації стали можливими не всупереч цим законам Природи, а, навпаки, завдяки слідуванню їм і використанню природних властивостей тих явищ, які досліджуються. Це необхідно чітко уяснити. Літак підіймає сотні людей на висоту кількох тисяч метрів не всупереч законам природи, а завдяки неухильному слідуванню їм, і певній їх комбінації. Винахідники нічого не «винаходять»: вони лише відкривають і використовують те, що раніше було невідомим, але не було неіснуючим. Новим може бути лише сполучення елементів, котрі вже існували в Природі. Саме цей результат ми називаємо винаходом. Енергія міститься в атомі від початку часів. Людям, в результаті проведених ними досліджень, вдалося вивільнити її. Але, з іншого боку, у природі цей процес здійснювався і раніше, в тому чи іншому місці й часі проявленого Всесвіту, інколи через рівні, а іноді через нерівні проміжки часу. Саме розуміння й використання співвідношення «простір — час» дає людині можливість керувати явищами, спираючись на їхні природні властивості. Це розуміння приводить нас до подвійного висновку: існує як космічна упорядкованість, так і здатність людей відкривати ті закони, що керують Космосом. У свою чергу, люди застосовують ці закони в силу своєї власної волі, яка в кінцевому результаті є ні що інше, як космічна Воля, оскільки ніщо не виникає з нічого. Поняття творіння заново усвідомлене нами як проявлення. Існування гармонійно розвиненого Всесвіту припускає наявність універсального плану, який за визначенням повинен включати в себе всі персональні плани. З цього ми могли б зробити висновок про існування того, що індійські філософи тисячі років тому визначали як Садхана, чи Сенс життя, Дхарма, або панівний закон, і Карма, чи сукупність дій і їхніх наслідків в межах цього Закону. В такому разі, як ми змогли б змінити напрямок бодай однієї ниточки нашої долі? Розглядаючи те, що Платон назвав слухняністю перед природою всесвітніх законів, ми виявляємо, що в цій слухняності міститься також і певна частка свободи, яка розвиває в людині схильність до міркування та пошуку істини. Протиріччя, яке ми собі уявляємо (з точки зору логіки), між слухняністю й свободою насправді не є таким, оскільки те, що здається реальним, в дійсності справжнім не є. Помилка, викликана тим, що ми прагнемо оперувати абсолютними істинами у певний момент, які насправді є відносними, хоча вони здавалися несхитними. Усі наші поняття про велике та мале, нове та старе, близьке та далеке — це лише чисті ілюзії, створені нашим егоцентризмом, оскільки ми визначаємо цінність речей у залежності від своїх фізичних розмірів, тривалості життя чи свого місцезнаходження. Оскільки очевидно, що існує шлях, на якому відбуваються всі події — і це підтверджує, що передбачення мають право на існування,— ми не можемо заперечувати, що людині мудрій, яка володіє даром пророцтва, яка рухається не проти течії життя, а навпаки, майстерно пливе уздовж її річища, вдається пристати до одного чи другого берега ріки, якщо тільки жодна невідома або несподівана вища сила не завадить цьому. Справжні пророцтва стають невідворотними через відсутність у нас тих знань, які були б нашими власними, внаслідок тієї стратегії бездіяльності, яку ми здійснюємо протягом свого життя, і, що найважливіше, через нашу нездатність реагувати на непередбачені обставини. Таким чином, те, що вже заплановано для нас долею і визначено нашою індивідуальною кармою, змінити неможливо. Але ми в змозі — з більшим чи меншим успіхом — навчитися жити у злагоді з новими обставинами, що виникають у процесі наших пошуків того великого щастя, якого ми гідні. Так, ми можемо вірити в передбачення, але ми повинні вірити і в самих себе, і в Милість Божу, котрій краще, ніж будь-кому, відомо, що насправді більш за все годиться як нашій душі, так і долі цілого світу. Відкинемо страх. Як казав імператор-філософ Марк Аврелій: «Що може трапитися з людиною такого, що не було б властивим для людини?»
Другие материалы по теме
|
