Хорхе Анхель Ліврага
Біологічний годинник Лекція, прочитана в Мадриді 1975 року У своєму вічному пошуку, який сьогодні спрямований на науковий бік речей, людина знову підійшла до відкриття «біологічного годинника». Про його існування здогадувалися вже більше сторіччя назад, коли онтогенез асоціювався з філогенезом. І ми стверджуємо, що цей «годинник» неодмінно мав бути відкритим знову, адже вже давньоєгипетська медицина знала, що кожна частина тіла, психіки й Душі керується різними духами чи групами духів, які, звісно, діють по-різному й мають різні життєві ритми. Це легко побачити на практиці. Часом люди вмирають, наприклад, від хвороби печінки, маючи при цьому цілком здорове серце. Цей випадок і безліч інших дозволяють створювати «банки» органів, придатних до трансплантації в інше тіло, тобто ще здатних функціонувати, у той час як захворювання якихось сусідніх органів викликали смерть «біоробота» — того, що ми називаємо людським тілом. Мова тут, звичайно, йде не про смерть від нещасного випадку, а про так звану «природну» смерть. Прийнявши суто матеріалістичну точку зору, ми вступимо в протиріччя з реальністю. Адже перші клітинні відмінності — чи, можна сказати, перші годинникові механізми, що починають працювати незалежно один від одного,— починають виявлятися вже в зародку в центральній та вищій нервовій системах. Очевидно також, що якби всі «біологічні годинники» були відрегульовані однаково, то всі ми вмирали б у старості через вихід з ладу саме цих органів, а не більш «молодих», наприклад шлунка, кісткових структур чи дихальних шляхів. Таким чином, можна зробити висновок, що різні форми життя виводяться з ладу своїми, певними «годинниками». Це може виявитися правдою... але не всією правдою. Брати, які народилися від тих самих батьків при майже ідентичних обставинах і розвиваються в одному й тому ж середовищі, нерідко бувають дуже різними у фізичному, психологічному й духовному відношенні, і характеристики їхнього біологічного дозрівання цілком чи частково відрізняються. Єдине, що можна з упевненістю стверджувати про «однаковість» усіх людських організмів,— це те, що вони не однакові. Говорять, що у Гіппократа, який жив дві з половиною тисячі років тому, був основний принцип: «Хвороб не існує, існують тільки хворі». Однак хвороби існують, і вони теж керуються деякими елементалами чи духами, але, оскільки різні люди мають різну карму, прояви цих хвороб бувають різними. Таким чином, окрім випадків великих епідемій, коли сила захворювання придушує будь-який опір та вражає маси людей, ніби демонструючи рівність усіх перед «карою», помилкою буде стверджувати, що всі люди й навіть усі наші складові частини регулюються однаковими «годинниками», чи, скоріше, однаковими «віками». Бувають 20-річні люди зі старим серцем, а бувають і 75-річні старі із серцем 30-річніх. Ці відмінності, що вказують на різницю віку фізичних органів, виявляються й на тонших планах — життєвому, емоційному й ментальному. Поряд з нашим «его», ступінь розвитку якого «відраховує» цей «годинник», він впливає також на наші почуття й думки. «Зрілість», яку ми іноді спостерігаємо у підлітка, є найчастіше не прямим результатом розвитку його «его», а наслідком здатності керувати зовнішніми й внутрішніми обставинами, властивим людям у два-три рази старше. «Біологічний годинник» — чи духи, елементали, що керують з більшою чи меншою швидкістю розвитком кожного з компонентів нашої особистості,— найбільше очевидно проявляється (на фізичному плані) в симпатичній, парасимпатичній, а також гормональній системах. Дивним, наприклад, є механізм, який керує нашим ростом. Адже якби хто-небудь розвивався такими ж темпами, як під час першого року свого життя, тоді б до 20 років він був би розміром зі слона й важив би кілька тонн. Це б роздавило людину, зламало б її кістки й призвело б до смерті, якби тільки вона не жила у водяному середовищі, як кити. У такий же спосіб дух, який керує гормональним апаратом, наділяє чоловіка та жінку з певного віку здатністю до відтворення й зупиняє цей процес у той момент, коли зусилля, що затрачуються на нього (особливо в енергетичному аспекті), починають шкодити здоров'ю й навіть загрожувати життю людини. Ми не відкидаємо можливості, що також й інші духи можуть впливати на наші органи вираження на різних планах. Але виникає природне запитання: хто ж чи що керує, у свою чергу, цим «годинником», цими духами? Повна відповідь виявилася б дуже довгою для цієї статті, але загалом можна стверджувати, що «біологічним годинником», чи духами, керує кармічний клубок. Ми говоримо саме про клубок, тому що, як відомо, існує не один вид Карми, їх є декілька: починаючи з безпосередньо особистого та закінчуючи колективним космічним, з відповідним впливом планет і зірок. Вплив іде й від енергетичних центрів, одні з яких знаходяться на Землі, а інші — у Космосі. Адже так само, як видимі світила впливають на наші видимі тіла безпосередньо й на інші тіла опосередковано, «двійники» цих зірок, а також тих, які не мають фізичного тіла, впливають на наші тонкі й невидимі тіла. І їхнім впливом на конкретні події не можна нехтувати. Тоді виникає й інше запитання: при наявності всіх цих обставин, при величезній потужності цієї системи чи можемо ми зробити щось, щоб допомогти собі та іншим? Чи ми можемо лише спостерігати за роботою механізму, який, незважаючи на те, що він крихкий, не перестає бути механізмом — ніби це комп'ютер, запрограмований мільйони років тому, в якому введення нових даних дуже слабко впливає на процес в цілому? Очевидно, що перед нами дійсно свого роду комп'ютер, запрограмований мільйони років тому, в якому постійно одні елементи додаються, а інші видаляються. Але ми не повинні впадати в оману, подібно до матеріалістів, вважаючи, ніби-то все, що не має прямого відношення до людини, має суто механічний характер. Адже це «механічне» — не що інше, як шлях, прокладений Божественним Розумом зі всією його справедливістю та добротою, шлях, в основі якого лежать усі виконані нами дії та прийняті рішення, шлях здолання власної недосконалості, що дозволяє за допомогою філософії побачити це диво, яке є найкращим доказом того, що Бог існує. І ми дійсно можемо зробити щось — і не просто щось, а багато чого,— для того, щоб допомогти іншим і самим собі на цьому життєвому шляху, що веде до нашої реалізації. Для цього в нас є воля, невгасима духовна іскра, котра, як нитка, що світиться, пов'язує наші ефемерні перевтілення. Своїм розумом, озброєним філософією (яку розуміють саме таким чином), ми зможемо, якщо серйозно на це відважимося, заводити «годинники», що зупинились, та регулювати механізми тих, які виходять з ладу,— наприклад, в разі нападу пристрасті чи гніву. Отже, нашу можливість змінюватись обмежує наша власна кармічна «клітка», наша слабкість, неспроможність подолати самих себе. Якщо залишити осторонь наші кармічні «сховища», до яких ми на сучасному етапі еволюції все одно не можемо дістатися, і в дискусіях про які ми лише втрачаємо час, стає очевидним те, що лежить в межах наших безпосередніх можливостей: зробити своє фізичне, психічне й ментальне життя максимально природнім і чистим. Для ясності: я не закликаю обов'язково робити або не робити гімнастику, вживати сахарин замість цукру, перетворити свій психічний план на святилище або свій розум — на бездоганної чистоти діамант, зовсім ні. Я маю на увазі речі більш близькі нам, які не залежать ні від моди, ні від псевдомістичних поглядів. Просто уникати фізичного, психічного й духовного зараження. Як казали стоїки, «нічого зайвого». От і все. І вміти сприймати штиль та шторм як природні явища.
www.fatum.at.ua
Другие материалы по теме
|
