Ми віримо, що кожна людина в душі — філософ. Ми віримо також, що немає такого університету, що «штампував» би філософів, як на конвеєрі. Кожна людина може одержати диплом, учену ступінь, або певні технічні знання, але немає університету, який на порожньому місці міг би «зліпити» з людини готового філософа, поета, музиканта. Потяг до філософії кожна людина несе глибоко всередині себе.

Filo-sofos — закоханий у мудрість і в сокровенну суть всіх речей — живе всередині кожного з нас. Річ тільки в тому, що, як говорив Сократ, ми повинні знову зустрітися із самими собою, щоб пізнати філософа в глибинах власної душі і щоб у цьому магічному дзеркалі побачити своє справжнє, приховане обличчя.

Саме це справжнє обличчя — наша сокровенна Душа — буде надихати нас сьогодні в спробі поговорити більш глибоко про те, як здійснюються мрії. Тому що ця глибока частина нас самих нерозривно пов'язана з таємним світом марень, загадковим і таємничим світом, в якому живуть Архетипи й Мрії, що пронизують всі фізичні речі та явища. Ми всі точно знаємо, що існує, наприклад, закон гравітації, завдяки якому гірські ріки течуть до моря. Але сам по собі цей закон є тільки звичайним механізмом, за яким — як, між іншим, і за будь-якою річчю або явищем — стоїть невидима «Душа», сокровенна Сутність, яка ним керує. Ця сокровенна Сутність і є Мрія. Річка в нашому прикладі теж містить у собі Мрію... Тобто, ріка залишається рікою, але тече вона тому, що колись мріяла про це. І птахи колись мріяли про те, що будуть літати... І кожен з нас колись мріяв про те, що стане таким, який він зараз.

У кожного з нас є багато прекрасних мрій. Вони можуть бути пов'язані з родиною, мистецтвом, наукою, з економічними, соціальними або політичними досягненнями. Всі люди про щось мріють, і ми повинні дуже обережно створювати своє уявлення про кожну людину, щоб, не дай Боже, не скривдити її, залишивши без уваги цю дорогоцінну рису, властиву всім нам. Іноді по тому, як людина одягнена, як вона виглядає і як поводиться, ми судимо, чи вміє вона мріяти. Це помилка, тому що так чи інакше всі ми здатні мріяти, всі ми перебуваємо в контакті з тим внутрішнім виміром, в якому мешкають Архетипи і Мрії. Іноді, в рідкі моменти внутрішнього спокою, коли на якусь мить всі проблеми і турботи зовнішнього світу відходять на другий план, самими інтимними і сокровенними куточками свого серця ми можемо відчути, як наша Душа летить на крилах Мрії. Ми чуємо, як таємничі голоси шепотять нам вірші, які ми так ніколи і не запишемо на папері, тому що занадто сором'язливі, щоб зважитися на це... У шелесті листя під поривми вітру нам чується чарівна мелодія, яку ми так ніколи і не перетворимо в ноти, тому що не граємо на жодному інструменті, тому що взагалі нічого не знаємо про музику... Іноді до нас приходять прекрасні ідеї про те, як здійснити давно задумане, але ми не можемо довести справу до кінця, тому що не вистачає необхідних економічних коштів...

Всередині нас існує загадковий світ Архетипів. В нас звучить заклик, що йде з глибини століть, прагнення до досконалості, до добра, до згоди, до любові. Цей заклик, сильний і могутній, ніколи не помре, ніколи не залишить нас, ніколи не зістариться. Не має значення, скільки часу пройшло і скільки тепер нам років, тому що заклик залишається... У таємничих глибинах нашої душі живе Мрія — і кличе, кличе, кличе...

Як здійснюються Мрії? Ми багато разів говорили про семеричну будову природи, точніше, про те, що природа поділяється на сім планів існування. Подібно до того, як існують сім днів тижня, сім музичних нот, сім основних кольорів, існує універсальна семерична система, на якій базується все життя Всесвіту. Загадкове число сім править всім проявленим світом... Воно керує також і таємничим процесом здійснення мрій.

У природі є сокровенний план — вимір Волі; і все існуюче на цьому плані, з давніх-давен чисте. Згадаємо, що розповідав про цей вимір Шопенгауер, говорячи про чисті Ідеї, чисті Імпульси, про загадкові «числа» та «істоти», які живуть за межами матеріального світу, але надихають і дають поштовх для розвитку всього, що в цьому матеріальному світі існує. Цей сокровенний світ Архетипів не знає смерті, він не піддається розкладанню, до нього не доходить ніяка вульгарність і бруд, які настільки властиві земному світові.

За виміром Волі знаходиться план, який дає можливість прямого споглядання і пізнання сутності всіх речей без посередництва кого-небудь або чого-небудь,— план Інтуїції. Прикладом такого пізнання може слугувати ситуація, коли людина, що приїжджає у Грецію, вперше в житті бачить, наприклад, Парфенон. Нічого не знаючи про грецьку архітектуру й археологічні пам'ятники, уже з першого погляду вона з повною впевненістю може сказати, що Парфенон прекрасний. Так само і кожен з нас завжди може сказати про будь-який предмет, красивий він чи ні. Ми не завжди згодні з думкою інших і часто відзначаємо, що критерії краси у всіх різні, але в будь-якому випадку, для того щоб визначити, красива річ чи некрасива, нам не потрібно, щоб хтось підказував або вчив, як це робиться. В кожному з нас є загадковий голос, певний таємничий і непохитний Суддя, який допомагає відрізнити прекрасне від поганого в усьому, що нас оточує. Саме завдяки цьому внутрішньому голосу ми відразу відчуваємо, що нас щось причаровує або відштовхує.

Опускаючись на план «нижче», ми знаходимо вимір Розуму. Давньогрецькі філософи вважали, що Розум дає можливість глибокого розуміння і пізнання. Те саме значення ми знаходимо в латинському варіанті цього слова: Intellektus (лат.), перекладається як «розуміння в дії» чи «здатність розуміння», тобто здатність проникнення в сокровенну суть речей.

Ще «нижче» знаходиться вимір здорового глузду. По своїй суті це своєрідний світ бажань, який цілком відрізняється від трьох попередніх; можна сказати, що в ньому вже проявляється вічний принцип дуальності. Наш розум двоїстий. Для того, аби зрозуміти що-небудь розумом, ми мусимо вдаватися до порівнянь, до висновків, гіпотез та припущень, які потребують перевірки. Наш розум завжди працює з нашими власними бажаннями й інтересами, йому найменше цікава річ сама по собі, його цікавить, чим вона може бути корисна, на який термін придатна, скільки буде коштувати грошей, зусиль і т.п. Нашому розуму властиво робити припущення і гіпотези, у чомусь вигравати, у чомусь програвати.

Опускаючись ще «нижче», ми зустрічаємося зі світом психіки. В ньому народжуються і живуть наші фантазії, які іноді ми помилково називаємо мріями. Психічний світ більше, ніж всі інші, підвладний постійним змінам і змушує людину постійно метатися з одного боку в інший. Цей світ — світ емоцій, почуттів і відчуттів — є джерелом раптових симпатій або антипатій, які ми використовуємо відповідно до істот або речей навколишнього світу. Є, наприклад, люди фізично непривабливі, яким, незважаючи на це, властива якась особлива привабливість, щось прекрасне і чарівне, що притягує нас. Вони можуть навіть нічого не говорити — за них скажуть їхні очі, їхня посмішка, і ми відчуємо, що вони нам дуже цікаві. З іншого боку, є люди, які зовні виглядають дуже привабливо, завжди добре одягнені і, можуть бути навіть дуже популярними в суспільстві, але, незважаючи на це, залишають нас байдужими. Їхні обличчя нічого нам не говорять, нічим нас не притягують, а іноді навіть чимось відштовхують, хоча ми самі не розуміємо, чим.

За психічним планом, нерозривно зв'язаним з планом Інтуїції, знаходиться енергетичний план. Все матеріальне пронизане енергетичними потоками, всі матерії, які живуть в світі, володіють особливою життєвою силою, особливою «енергією», що підтримує життя всередині будь-якої матеріальної оболонки, яка дає можливість існувати «у плоті».

Так, опускаючись «нижче» енергетичного виміру, ми підходимо до добре відомого нам фізичного плану — світу конкретних проявлених матеріальних форм.

Як виявляються Мрії? Існує вищий, тонкий, абстрактний світ Ідей і Архетипів, який перевершує наші можливості розуміння настільки, що ми не в змозі описати його в категоріях кольору, форми або розміру. В цьому світі Архетипів живуть наші Мрії. Вони опускаються поетапно, крок за кроком, дотримуючись таємничого Закону втілення в матерію, щоб постати перед нами у своїй остаточній, проявленій формі. Відповідно до тверджень філософів-класиків, Мрії не є витвором людини, вони існували до неї: Мрії передували людині. Як Архетипи, Мрії існували із самого початку Буття.

Наведемо ще один приклад. До того, як у світі народився перший математик, перший фахівець з арифметики, чи було відомо, що два плюс два дорівнює чотирьом? Незважаючи на те, що ніхто цього не знав і ніхто не говорив про це, два і два в сумі складали чотири, так само, як і зараз. Дві тисячі років тому, так само, як і зараз, існував процес старіння і смерті фізичного тіла, хоча в той час, ніхто не досліджував його науковими методами і ніхто не сформулював його як закономірність зі строго наукової точки зору. Я хочу сказати, що все це вже існувало в природі, незалежно від того, чи була здатна людина відкрити для себе ці закономірності чи ні. За межею нашого розуміння і незалежно від нього в природі закладені споконвічні моделі і схеми існування. Сьогодні ми говоримо про те, що в музиці є сім нот, ми поділяємо тиждень на сім днів, спираючись на знання про рух планет і цикли часу... Але все це вже було закладене і втілене в самій концепції будови Всесвіту.

Саме так існують Мрії — наші друзі, загадкові, чарівні і таємні істоти, які ніколи не залишають нас... Вони живуть у своєму сокровенному, Архетипальному світі — пустуни і бешкетники, лицарі і дами, промені світла і кольори веселки, таємничі невідомі нам голоси, музика, яку ми так і не змогли почути, мова, яку ми так і не змогли вивчити. Вони немов коштовності, сховані в золотій скриньці Пандори, звідки ніколи не зникає надія, де зберігаються всі наші священні спогади, всі наші Мрії, які чи рано пізно повинні будуть здійснитися.

Як здійснюються Мрії? Вони проявляються поступово. Спочатку ми усвідомлюємо їх як прояв і дію вічного імпульсу Волі, а лише потім починаємо інтуїтивно передчувати, що наш Архетип, наша Мрія вже почала опускатися, почала втілюватися у формі. За передчуттям йде наступний етап, на якому ми повинні зрозуміти суть цієї Мрії, заради чого і в чому вона складається, і тоді до процесу підключається наш розум і наші бажання. З того моменту, коли раціонально і логічно ми розставляємо речі по своїх місцях і коли починаємо розуміти, що шлях, який веде до нашої Мрії, має свої конкретні етапи, ми починаємо по-справжньому бажати (на плані психіки), щоб ця Мрія здійснилася. Якщо всі думки і вся наша внутрішня сила зосереджені на тому, про що ми мріємо, сильне бажання психіки, особливо якщо воно підкріплюється постійною увагою, в остаточному підсумку приводить до того, що, одержуючи імпульс життя, згодом все зростаючий, наша Мрія оживає.

Пізніше ми, звичайно, можемо усвідомити, що для остаточного здійснення Мрії нам не вистачає конкретних засобів і конкретних умов, наприклад, грошей. І, можливо, ми відразу згадаємо, що є Мрії, які не дуже легко здійснити на практиці. Але ми торкнулися вже іншої теми, на яку можна було б міркувати до нескінченності. Причини виникнення таких ситуацій бувають різні. Звичайно — це зіткнення протилежних інтересів, часом нашу Мрію обмежують реальні умови або Мрії інших людей, а іноді здійснення Мрії пов'язане з виявленням на світ найрізноманітніших історичних «боргів», «хвостів», які тягнуться за нами, немов великий вантаж, що гальмує весь процес. Буває, що наші мрії здійснюються не так, як би хотілося, через необдуманість, нереальність наших планів і фантазій. Як би там не було, для того, щоб здійснилася будь-яка мрія, треба завзято і невтомно тренувати свою волю, вчитися володіти собою, а також необхідно навчитися бажати по-справжньому. А для цього недостатньо просто думати про речі та істоти, які є частиною нашої Мрії. Ми повинні навчитися любити їх.

Згадуючи власний досвід, можу сказати, що я щиро мріяв про школу «Новий Акрополь» і сильно, від усього серця бажав, щоб ця мрія втілилася. Я став засновником цієї Школи і сьогодні з гордістю можу сказати, що вона існує вже в 27 країнах cвіту *. 22 роки тому **, коли я мріяв про Школу і коли вона почала створюватися, не було реальних умов для її заснування, а в мене самого не було ніяких матеріальних засобів, але, незважаючи на це, справа пішла. Треба відновити зв'язок з духовним світом, з цією великою скарбницею духовної сили, яка знаходиться високо «на небі», далеко за межами матерії, звідки беруть натхнення наші Воля, Інтуїція і Вищий Розум. Там живуть наші Архетипи, наші Мрії, які ми здійснюємо зараз або здійснимо потім, в слушний момент.

Там живе те, що надихало Дон Кіхота — лицаря, який, як казали, жив божевільно, але вмер розумно... Втім, хто знає? Може все було навпаки? Може він жив розумно, а помер божевільно?.. Тому що немає більшого божевілля, ніж надавати такого значення матеріальним речам, хоча, на перший погляд, це і здається розумним... І немає нічого, що могло б більше наблизити нас до Істини, ніж наша здатність мріяти глибоко і сильно та прагнути об'єднати наші серця на одній хвилі, дивитися в одному напрямку, співати і розмовляти разом, бути разом.

Ми мусимо мріяти. Але, мріючи, ми не повинні ставати схожими на японського чи китайського «мудреця-пустельника» з великим круглим черевцем, який сидить собі спокійно на самоті та дивиться на небо. Ми повинні навчитися мріяти всією силою свого серця, завзято і терпляче, доки сльози не потечуть з очей. Ми повинні мріяти так, щоб відчути, як зціплені наші зуби, відчути смак крові в роті. Ми повинні мріяти, напружуючи м'язи і закриваючи очі... Ми повинні розбудити всю свою силу волі і спрямувати її до Мрії, яку хочемо здійснити... Ми повинні розбудити в собі внутрішню силу Душі, яка відрізняє нас від тварин, ту силу, що дозволить нам по-справжньому мріяти, боротися і творити.

Якби навіть сьогодні увесь світ зруйнувався, якби людство раптом втратило все своє мистецтво, всю свою науку, всю свою філософію, якби зникли всі наші міста, шляхи й інші надбання цивілізації, а на Землі залишилося б лише одне подружжя, яке вміє по-справжньому мріяти, то світ знову міг би відродитися. Знову повернулися б на Землю наші діти, бібліотеки, вірші, картини. Світ знову знайшов би свої храми, свої Парфенони, свої піраміди... Тому що, навіть одна, людина несе в собі Архетипи всього людства. Кожен з нас якимось чином відображає собою всіх людей нашої планети. В кожному з нас живуть всі мрії людей, які жили раніше нас на Землі, і тих, хто тільки буде на ній жити. Кожен з нас несе в собі прихований потенціал настільки сильний, що ми самі не насмілилися б про нього і подумати. Але для його прояву потрібна завзятість, стійкість і наполегливість. Мрії здійснювати не легко, навпаки, це дуже важко, саме тому ми мусимо навчитися бути наполегливими. Щоб здійснилися наші Мрії, ми повинні робити зусилля, трудитися постійно, щороку, з місяця в місяць, з дня у день, з години в годину, з хвилини в хвилину.

Ми мусимо не дозволити вмерти нашим мріям, якщо вони в нас дійсно є і якщо ми воістину живемо ними. А якщо немає власної Мрії, давайте прямувати за Мрією когось іншого. Тільки, будь ласка, не залишайтеся без Мрії. Ми не тримаємо зірок на долоні, але навчилися спрямовувати свій погляд до зірок, які живуть на небі. Завдяки зіркам, які блищать на небесних шляхах, люди навчилися наравляти свої кораблі, орієнтуватися на воді й на суші. Ми не несемо в грудях джерел чистої води, але навчилися пити її з джерел у горах. Тому, якщо в нас немає власної Мрії, ми повинні навчитися прямувати за Ідеалом, що був би для нас більш великим і більш величним, ніж все те, чим ми звикли жити. Ми повинні знайти щось, що допомогло б нам переосмислити все своє життя, спрямувати свій шлях нагору, до Неба, і залишитися прямим, а не плазувати, втрачаючи людську подобу. Не тільки зовні, але й зсередини ми — люди. Якщо навіть зовні ми тримаємося і міцно стоїмо на ногах, а всередині продовжуємо зберігати тваринні інстинкти: ненависть, страх, заздрість, ревнощі, злість,— то будемо залишатися тваринами, переодягненими в людину, не людьми, а гуманоїдами. Але якщо ми дійсно люди, такі, про яких мріє філософія «Нового Акрополя», такі, якими б хотів нас бачити Голос совісті, який живе всередині кожної людини, то ми знайдемо сили, щоб піднятися з болота, у якому загрузли. Скромно стоячи на колінах перед Богом, ми знайдемо силу висловити те, що давно жило глибоко в нашій Душі: «Я людина, в мене є щирі Мрії. Я чую всередині себе таємничі голоси, безсонними ночами вони шепочуть слова, яких я досі не розумію, але відчуваю, що і в мені живуть ще ненароджені вірші, музика, ще нездійснені прагнення. Я не робот, не машина. Я вище всього цього, тому що я людина. Я можу виправити свої помилки, стати краще. Я здатен мріяти про щось високе, про те, що перевершує мене самого. Я не запрограмована істота, в мені живе тяга до творчості, до творення...»

Тільки так всі ми могли б докласти зусиль, щоб домогтися здійснення величної Мрії про Нову людину — про людину, яка б вже не мала обмежень; яка, народившись поетом, могла б цілком проявити себе і створити всі свої вірші; яка, народившись музикантом, могла б написати всі свої мелодії; яка могла б жити і діяти не всупереч природі, а разом з нею, дотримуючись природних законів і очищаючись як зовні, так і зсередини. Так ми могли б мріяти про Нову людину, яка не знає страху, ненависті, злості та образи; яка, коли нас вже не стане, буде згадувати про нас не з ненавистю й обвинуваченнями, а з любов'ю і подякою, тому що ми мріяли про неї тоді, коли її ще не було. В цю темну пору історії, під час глибокої кризи, серед усього того, що розділяє нас, в епоху, коли руйнуються вічні цінності, а світом керують сумнів та егоїзм, ми насмілюємося мріяти про Нову людину, прихід якої, можливо, будуть супроводжувати таємничі знамення. Можливо, його пророкують зірки на небі, а можливо, знову з'явиться комета, проголошуючи про те глибоке, таємне та прекрасне, що народиться в душі кожного з нас. Ми мріємо про Нову людину, яка могла б жити в наших містах, не забруднюючи їх; яка могла б використовувати наші метали, створюючи щось більш необхідне, ніж зброя; яка могла б заповнювати сторінки наших газет і журналів чимось більш глибоким, ніж плітки, секс і насильство; яка стала б інтегральною, цілісною зсередини. Ми мріємо про людину, яка не продається навіть за все золото світу, яку не можуть злякати кулі, погрози, шантаж. Ми мріємо про людину, яка реально усвідомлювала б власне безсмертя і безсмертя людей, які її оточують; яка розуміла б, що людина — це не робот із плоті та крові, а щось набагато глибше; яка знала б, що бути людиною — це означає бути блискавкою, променем світла в темряві; яка відчувала б, що в даний момент історії бути людиною — означає бути зерном Нової людини, маяком, що світить у ночі, що вказує шлях всім, хто заблукав у темряві.

Наш шлях не легкий, і він не буде осяяний ніжним світлом ранкової зорі — швидше за все, як сказав кілька років тому один мислитель, його будуть освітлювати спалахи блискавок, народжених грозами. Наш шлях йде крізь ніч, його освітлюють і мерехтіння зірок, і спалахи блискавок. Дотримуючись цього шляху, нам треба буде пройти через ділянки темряви — ті, що очікують відразу за рогом і ті, які тільки намічаються за далеким поворотами. Але ми повинні пам'ятати, що під впливом світла зірок і сили неба будь-яка темрява миттєво зникає. Ми повинні пам'ятати, що саме завдяки цьому може народитися та нова, краща людина, про яку ми мріємо.

І тоді ми будемо здатні закликати наші мрії, зробити так, щоб вони опустилися, набули форму і плоть. Знову на долоні наших рук, наповнених насінням майбутніх витворів, прилетять білі голубки натхнення. Знову повернуться у світ Гомери, які співають божественні гімни, знову повернуться генії мистецтва, здатні створювати безсмертні витвори. Знову ми зможемо пишатися тим, що ми люди. Знову стане можливим об'єднати людей всіх національностей, рас, поглядів і мов і прийти до такої істинної і великої загальнолюдської згоди, про яку мріяв і яку передчував Август, коли говорив: «Так об'єднаються всі народи і всі люди, і так створять вони між собою таку єдність і таку згоду, щоб більше жоден шуліка не нападав на голуба і не заподіював йому шкоди, щоб більше жодна стріла нікого не вбивала...» Ця потреба мріяти і здійснювати свої мрії, маленькі та великі, навіть такі, як мрія про Нову, кращу людину, закладена в основі філософії і філософського шляху, і саме вона дає людині силу та здатність втілити мрії, дозволити їм набути конкретної форми. Кожен з нас є мрією. Якимось чином ви мріяли про мене, а я мріяв про вас. Ми зустрілися, тому що мріяли один про одного і ще тому, що зустрілися і пізнали один одного вже давно, у нашому світі мрій.

Ми повинні довідатися, пригадати, хто ми насправді — полум'я свічі, промінь світла, що блиснув на обрії. Ми — люди, ми — філософи, ми — зерно Нової людини. В нас живе велика сила, здатна здійснити те, про що мріяв Сервантес в своєму «Дон Кіхоті»: перетворити гігантів на вітряки, а не вітряки на гігантів. Пригадайте, як Дон Кіхот люто кинувся на вітряки, повіривши, що це величезні чудовиська, і як Санчо попереджав його: «Обережно, пане, це ж вітряки». А шляхетний лицар відповів йому: «Ні, це чудовиська, наші вороги. Вперед!» Кинувшись на вітряки зі списом в руках, він впав на землю з вірним Росинантом. Побачивши все це, Санчо зауважив: «Хіба я не казав Вам, пане, що це вітряки?» — і Дон Кіхот відповів: «Хіба я не казав, Санчо, що є речі, яким вчать тільки в лицарських орденах? Ті, кому невідоме це навчання, ніколи не зрозуміють, що, як тільки ти насмілишся напасти на чудовисько, воно відразу перетворюється на вітряк...» Саме цьому ми повинні навчитися, саме цю істину ми повинні запам'ятати у своїй душі і відчути, що вона стала невід'ємною частиною нас, подібно до нігтів, що міцно приросли до кожного пальця нашої руки. Саме цю істину ми повинні зберігати у своєму серці та розумі.

В кожному листі, що ми пишемо, у кожному слові, що вимовляємо, у кожну мить спілкування з іншою людиною — і, навіть коли залишаємося наодинці, навіть знаходячись у ванній кімнаті, ми повинні зберігати свою людську подобу. Ми повинні згадати, що за нами — тисячі і тисячі років історії, а попереду — тисячі і тисячі років майбутнього; що ми — ланка у великому ланцюгу; що на нас лежить історична відповідальність донести стародавнє насіння до Нового світу і засіяти ним Нову землю.

У нас вистачить сил прокинутися і щоранку підніматися оновленими і, немов відродженими з попелу. Ким би ми не були, що б ми не робили, ми повинні намагатися робити це добре, так, як вчить нас філософія, намагатися виконувати свою роботу якнайкраще. Ми повинні бути завжди пильними й уважними.

Нам треба завжди підтримувати зв'язок з цим світом, який очікує нас після смерті, щоб чудово зустріти нас, огортаючи світлом і спокоєм виконаного обов'язку.

*Лекція була прочитана в 1979 р. Сьогодні «Новий Акрополь» існує вже в 54 країнах світу.— Прим. ред.

**Школа була заснована в 1957 р.— Прим. ред.

• Хорхе Анхель Ліврага "Що таке містика?"
• Хорхе Анхель Ліврага "Пливти проти течії "
• Хорхе Анхель Ліврага "Чи віримо ми в передбачення? "
• Хорхе Анхель Ліврага "Мистецтво завжди бути філософом"
• Хорхе Анхель Ліврага "Неможливі мрії "