Храм Артеміди розташовувався в Ефесі. Сьогодні це територія Туреччини. Місце, де у минулі часи знаходилося
це чудо світу - поруч з відомим курортом Кушадасі, що на південний захід від Ізміру, на південь від
Бурси, на північ від Мармарісу і на схід від Памуккале.

Хоча основа храму Артеміди (Артемсіону) відноситься до сьомого сторіччя до нашої ери, сама будівля була
побудована у 550 р. до н.е. Будівництво було субсидовано королем Лідіаном Кросусом, а проект розробив
грецький архітектор Персіфон. Будівлю прикрашали бронзові статуї, створені такими скульпторами, як Фідій,
Поліклетіс, Кресилус і Фрадмон.

Храм являв собою прямокутну будівлю із каменя і дерева, обнесену зі всіх сторін подвійний колонадою із
127 колон. Відомостей про оздоблення храму не збереглося.

Унікальним був сам спосіб побудови храму. Він був зведений на болотистому ґрунті. Незвичність вибору
місця пояснювалася прагненням будівельників уникнути руйнування храму внаслідок частих землетрусів і
пожеж. На думку архітектора Херсифрона, м'який болотистий ґрунт слугував амортизатором при землетрусах,
а щоб запобігти осіданню величезної кам'яної будівлі, було вирішено заповнити котлован сумішшю
дерев'яного вугілля і вовни.

Храм виконував подвійну функцію: ринку і релігійного закладу. Тривалий час святилище відвідували
торговці, туристи, ремісники і королі, які приносили дари богині.
За давніми переказами, під час однієї з облог жителі Ефеса протягли від храму до міста мотузку,
перетворивши тим самим і Ефес на недоторканне святилище.

Слава Артемісіону була настільки велика, що в ньому зберігали свої заощадження люди зі всіх кінців
грецької ойкумени. Учень Сократа, знаменитий історик Ксенофонт, який передав на зберігання богині
велику суму грошей перед походом у Персію (описаному в "Анабасисі"), після повернення вибудував за
них на ознаку вдячності Артеміді маленький храм - точну копію ефеського - в містечку Скіллунті в
Еліді.

21 липня 356 до н. е. головна святиня малоазійських греків - храм Артеміди Ефеської - був спалений.
Храм підпалив честолюбний житель Ефеса Герострат, який мріяв прославитися за будь-яку ціну. Він
сподівався, що, знищивши один з найчудовіших витворів того часу, назавжди увійде в історію. Але
за рішенням іонійських міст його ім'я було піддане забуттю і збереглося для нас лише у записках
древньогрецького історика Феопомна (4 ст. до н. е.).

Згодом виник переказ, що Артемісіон згорів того дня, коли народився майбутній завойовник Азії Олександр
Македонський. Римський історик Плутарха писав пізніше з цього приводу: "богиня була дуже зайнята
турботою про народження Олександра, щоб врятувати храм".

Коли ж через 25 років Олександр підійшов до міста, він виявив бажання відновити храм у всій його пишності.
Архітектор Олександра Дейнократ, який керував роботами, зберіг колишній план, тільки підняв будівлю на
більш високу ступінчасту основу.

Новий храм усім був схожим на колишній, але перевершував попередника розмірами. Його висота дорівнювала
109 м, ширина - 50 м. Багато прославлених тогочасних майстрів прикрашали новий храм Артеміди. Витончені
барельєфи, що вінчали частину колон, створив скульптор Скопас; статуї у внутрішніх приміщеннях - Пракситель.
Серед творів живопису виділявся портрет Олександра Македонського, якого художник Апеллес зобразив у
вигляді Зевса з блискавкою в руці. Немає підтвердження, що сама статуя богині була встановлена у центрі
святилища, але немає причини і відкидати це. Чимало багатих римлян дарували храму золоті й срібні
скульптури.

У 263 н.е. готи, які вдерлися в Малу Азію і чули про незчисленні багатства міста й Артемісіону, розграбували
святилище. Наступним ударом стала заборона язичницьких культів у Римській імперії в 391 р. при Феодосії I
Великому. Відомо, однак, що культ Артеміди продовжував відправлятися тут ще два сторіччя, поки остаточно
це місце не було покинуте після землетрусу.

У 1869 р. внаслідок розкопок, проведених англійським археологом Дж.Т.Вудом, у болоті на передбачуваному
місці знаходження святилища, була знайдена опорна плита споруди і численні підношення в храм. Знамениті
рельєфи колон Артемісіону нині знаходяться у Британському музеї (Лондон).